1. За об’єктами вкладання коштів виділяють:
Фінансові інвестиції — це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів, хоча також використовується інвестування у спеціальні цільові банківські вклади, депозити та ін.
Реальні інвестиції — це вкладення капіталу у різні сфери народного господарства з метою відтворення реальних матеріальних (будинки, споруди, обладнання, передавальні пристрої) і нематеріальних (технічна, технологічна, науково-практична документація, патенти, ліцензії, ноу-хау) активів підприємства. Такі реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.
У складі реальних інвестицій часто виділяють інноваційні та інтелектуальні інвестиції, спрямовані відповідно на вкладення у нововведення або об’єкти інтелектуальної власності. [2, с. 185]
Інноваційні інвестиції — це вкладання коштів у нематеріальні активи, що забезпечують розвиток науково-технічного прогресу та впровадження інновацій з метою створення нових або збереження чи розширення існуючих ринків збуту. В промислово розвинутих країнах з високим рівнем техніки і технології інновації за своїм змістом наближені до реальних інвестицій. Разом з тим в окремі періоди доводиться здійснювати інвестиції в підтримку технічно відсталих, малопродуктивних галузей виробництв.
Інтелектуальні інвестиції — це вкладання коштів у формування творчого потенціалу та професійних навичок громадян в усіх сферах суспільно-економічного життя, а також придбання об’єктів інтелектуальної власності, якими є авторські права, винаходи, патенти, промислові зразки, інша інтелектуальна продукція. В більшості випадків за своїм змістом і напрямками використані інтелектуальні інвестиції одночасно є інноваціями.
Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємозаборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкоплинних фінансових операцій. Збереження наукового потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносин спричинила розвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунути неможливо. Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів. [9, с. 27]
2. За характером участі в інвестуванні інвестиції поділяють на:
Прямі інвестиції — це вкладення капіталу в певні об’єкти самим інвестором без участі фінансових посередників;
Непрямі інвестиції — передбачають участь в інвестиційному процесі різного роду фінансових установ (банків, фондів) як посередників. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і наступного управління ними. В цьому випадку вони купують цінні папери, які випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (це можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), а останні зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують за своїм вибором у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а одержані доходи розподіляють між своїми клієнтами. Таким чином, суть непрямих інвестицій полягає в тому, що дрібні інвестори (це, як правило, населення) безпосередньо не вкладають кошти в акції підприємств, а купують цінні папери різноманітних інвестиційних фондів, які, акумулюючи в собі ці кошти, розміщують їх на власний розсуд в акції підприємств. При цьому ці інвестиції можуть бути як прямими, так і портфельними, а одержані дивіденди розподіляються між населенням-вкладником.
3. За періодами інвестування розрізняють інвестиції:
Короткотермінові, які передбачають вкладання коштів в об’єкти,
переважно, на період не більше одного року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади, короткотермінові ощадні сертифікати, облігації, казначейські білети тощо);
Середньотермінові періодом інвестування від одного до трьох років (наприклад, облігації підприємств, депозитні вклади з відповідним терміном функціонування або реальні інвестиції в швидкоокупні проекти);
Довготермінові з періодом інвестування понад три роки (довготермінові облігації, казначейські білети та реальні інвестиції в проекти з відповідним терміном функціонування);
Безтермінові інвестиції з невизначеним терміном вкладення
(наприклад, акції підприємств, нерухомість, антикваріат тощо). [6, с. 8]
4. За формами власності інвестиційних ресурсів розрізняють:
Приватні інвестиції, що здійснюються громадянами, не державними підприємствами, господарськими товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями;
Державні інвестиції здійснювані органами влади і управління державою за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів, позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів, вони є стабільнішими, ніж приватні, і мають більший термін окупності.. Джерела державних інвестицій поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішнім джерелом державних інвестицій є кошти державного та місцевих бюджетів. Значним внутрішнім джерелом цього виду інвестицій є продаж облігацій державної позики, кредити Національного банку тощо. В Україні одним із засобів подолання інфляційних проявів є скорочення видатків бюджету через значну його дефіцитність. В зв’язку з тим, що соціальні видатки не можна скорочувати, то основною статтею скорочення видаткової частини бюджету стало скорочення видатків на народне господарство та державні капітальні вкладення. Кошти, одержані від продажу державних цінних паперів, не мали інвестиційної спрямованості, а використовувались для покриття дефіциту бюджету, а їх широкомасштабний продаж обмежив кредитні можливості комерційних банків, які і без того мали низьку кредитоспроможність. Надмірне застосування цього механізму мобілізації коштів стало одним із вагомих чинників фінансової кризи, яка спалахнула в Росії і не обійшла Україну в серпні-вересні 1998 р.
Зовнішніми джерелами державних інвестицій є кредити міжнародних організацій, урядів зарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державних цінних паперів на зовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами, державами.
Іноземні інвестиції — це всі види цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності в Україні.
Спільними є інвестиції у вигляді інвестиційних сертифікатів, які випускаються в обіг інвестиційними компаніями, фірмами або фондами.
Отже, виробничі інвестиції (капітальні вкладення) — це кошти, що направляються на розширення відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули. [2, с. 186]
5. За територіальною ознакою інвестиції поділяють на :
Внутрішньодержавні такі, що реалізуються всередині країни Під інвестиціями всередині країни розуміють вкладення коштів в об’єкти
інвестування, розміщені в територіальних межах певної країни.
Закордонні. Під інвестиціями за кордоном (чужоземними інвестиціями)
слід розуміти вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені за межами певної країни. До таких інвестицій, крім реальних, належать також кошти, вкладені у придбання різноманітних фінансових інструментів чужоземних країн, акції підприємств чи облігації інших держав.
6. За цілями застосування інвестицій їх поділяють на :
Реінвестиції (заміна застарілих засобів) Такі інвестиції можуть спрямовуватися на заміну наявних об’єктів новими, раціоналізацію і модернізацію технологічного обладнання або процесів, зміну обсягів виробництва, диверсифікацію, пов’язану зі зміною номенклатури, створення нових видів продукції, організацію нових ринків збуту, забезпечення виживання підприємств в перспективі.
Нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).
Дещо з іншої точки зору класифікують інвестиції В.Я. Шевчук та II.С. Рогожин . Основними параметрами цієї класифікації є:
1. Рівень правочинності прийняття рішень про інвестування. За цією ознакою інвестиції поділяють на:
а). центральні, або держбюджетні, — фінансуються з державного бюджету і служать для розвитку окремих галузей економіки держави чи для реалізації окремих великих соціально-економічних програм;
б). місцеві — фінансуються з бюджетів органів місцевого самоуправління
в). інвестиції підприємств, які реалізуються з прибутку та коштів амортизаційного фонду підприємства;
г). іноземні інвестиції — інвестиції, джерело надходження яких знаходиться за межами території держави.
2. Характер об’єктів капітальних вкладень: інвестиції у сфери виробництва, транспорту, комунального господарства тощо.
3. Матеріально-технічний зміст інвестицій — це частина видатків інвестора, пов’язана з: виконанням будівельно-монтажних робіт; придбанням обладнання та його монтажем; пусконалагоджувальними роботами.
4. За ознакою взаємозв’язків інвестиції поділяють на:
а). основні, які реалізуються безпосереднього для досягнення поставленої в ході інвестування мети (спорудження конкретного об’єкта, придбання нових технологій тощо);
б). супутні — виконують допоміжну роль у реалізації основних інвестицій (наприклад, будівництво житлового масиву паралельно зі спорудженням автозаводу);
в). спільні — реалізуються двома чи декількома інвесторами в інтересах досягнення єдиної мети (наприклад, участь декількох інвесторів у спорудженні капіталомісткого промислового об’єкта з метою спільної експлуатації та отримання прибутку).
5. За впливом на зростання продуктивності та розвиток
технологій можна виділити інвестиції, метою яких є:
➢ збільшення обсягів виробництва;
➢ оновлення технологій;
➢ покращення якості продукції;
➢ зниження витрат на виробництво продукції тощо.