Економічна сутність оподаткування підприємництва

Основою господарської діяльності підприємства є фінансова стратегія, яка передбачає формування і ефективне використання фінансових та інших видів ресурсів. Важливість фінансової стратегії полягає в тому, що саме у фінансах йде відображення всіх видів діяльності підприємства, і виникає балансування функціональних цілей.

По окремих напрямках фінансової діяльності підприємства формується фінансова політика, що є складовою формування фінансової стратегії. Фінансова політика включає політику формування активів і структури капіталу, політику управління активами та інвестиціями, політику управління фінансовими ризиками та запобігання банкрутства та політику формування фінансових ресурсів, до складу якої входить податкова політика.

одаткова політика підприємства – це складова частина фінансової стратегії підприємства, яка полягає у виборі найбільш ефективних варіантів здійснення податкових платежів за наявності альтернативних варіантів його господарської діяльності [34, с.205]. В окремих випадках розроблена підприємством податкова політика сама може бути критерієм коригування окремих напрямків операційної діяльності підприємства.
Податкова політика підприємства залежить від існуючої в країні системи оподаткування.
Механізм оподаткування підприємств доцільно розглядати в розрізі його складових: економічної та організаційної. Економічна складова сприяє максимізації прибутку в результаті використання податкових пільг та інших законних способів мінімізації податкових платежів, що досягається в результаті податкового планування та оптимізації. Організаційна складова спрямована на вибір альтернативних видів сплати податків відповідно до діючих умов оподаткування, що передбачає досягнення оптимізації податків з урахуванням потреб бюджету і можливостей підприємства. Ми вважаємо, що економіко-організаційний механізм включає інструменти та елементи регулювання податкових відрахувань на рівні підприємства.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей [6, с. 23].
Податки як форма взаємовідносин громадянина і влади мають давню історію. Теорія податків почала розвиватися з XIII ст., ще за часів Фоми Аквінського (1226–1274), який вважав податки однією з форм пограбування народу. Діомада Карафа висловлював думку, що податки виступають головним джерелом поповнення бюджету, особливо домени, тобто надходження від нерухомості та капіталу. Вперше доходи держави класифікував Ж. Богдан за такими видами домени: військова здобич, подарунки інших країн, збори із союзників, доходи від торгівлі, мито за ввезення та вивезення товарів, данина з підкорених народів. Головним джерелом доходів він вважав домени та мито. Пізніше теорія податків розвивається у різних напрямах.

У XVII ст. у Франції з’являється теорія податків, засновником якої був Ш. Монтеск’є. Суть її полягала в тому, що громадяни повинні ділитися своїм прибутком з державою, тому що вона забезпечує внутрішній і зовнішній захист життя та майна підлеглих, гарантує порядок, спокій і свободу. При цьому повинна зберігатися пропорційність між тією частиною, яка належить громадянинові, і тією, яку в нього забирають, щоб громадянам був гарантований захист їхньої частини майна.
Дещо інший погляд на теорію податків висловлював англійський вчений Дж. Мілль. Він розробив і вперше висунув податкову теорію послуг. Суть її полягає в тому, що кожен громадянин держави обов’язково повинен отримувати від неї послуги у вигляді допомоги та підтримки. Дж. Мілль першим обґрунтував введення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого, на його думку, повинне бути не менший за прожитковий мінімум. Крім того, свою думку він висловлював і з приводу прогресивного оподаткування. Дж. Міль писав: “Оподатковувати великі доходи вищим відсотком, аніж малі, - означає оподатковувати працелюбність, ощадливість, карати людину за те, що вона працює старанно... заощадила більше, ніж сусід... Справедливе й мудре законодавство не повинно спонукати до того, щоб марнувалися, а не зберігалися плоди чесної праці”.

Один із найважливіших напрямів розвитку економічної теорії фінансів і податкової політики як її частини - неокласична теорія, базою якої є неокласична політична економія. В основі цієї теорії лежить збалансованість державного бюджету і податкових зборів і поступове зниження витрат держави. Тобто проводиться порівняння та оцінка корисності державних витрат і податкового тягаря і на підставі цього визначається оптимальний розмір державного бюджету. Головне місце в цій теорії посідає обмеження втручання держави в економіку, яка повинна розвиватися відповідно до об’єктивних економічних законів. При цьому відбувається зниження витрат державного бюджету, а відповідно, зменшення рівня податків. Тобто гроші, які має громадянин, краще залишати у нього, тому що він може вигідніше їх розподілити, ніж це пропонує держава. Основоположниками цього напряму економічної теорії були В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, А. Маршалл, А. Пігу, Р. Слоу та ін. У цьому напрямі однією з перших була праця В. Петті “Трактат про податки та збори” (1662). У ній розглядаються державні витрати та з’ясовуються причини їх зростання у зв’язку з виконанням державою її функцій - економічної, соціальної, оборонної, поліцейської та ін. З другого боку, зростання державних витрат потребує збільшення надходжень до державного бюджету, що породжує систему оподаткування. А це викликає незадоволення платників податків.

В сучасних умовах розвитку економіки, податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат. Обов'язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування. Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та регулюючу. Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків.