Концептуальні засади банківського нагляду в умовах глобалізації

Різке збільшення рівня кредитних, валютних, ринкових ризиків і ризику ліквідності комерційних банків в умовах посилення фінансової глобалізації ставить перед наглядовими органами нові складні завдання. Для органів банківського нагляду вже недостатньо використовувати дані щодо дотримання банками кількісних і якісних вимог: вони мають бути впевнені, що банки в майбутньому зможуть уникнути значних ризиків або покрити збитки в разі їх виникнення.

Банківське регулювання, засноване лише на контролі кількісних параметрів, не може сповна охопити всі аспекти, що відображають динаміку сучасного банківського бізнесу. Вивчення досвіду здійснення ризик-орієнтованого нагляду в зарубіжних країнах, наприклад у Фінляндії й Німеччині, підтверджує необхідність підсилення кількісного аспекту банківського регулювання якісним, коли особливу увагу приділяють превентивним заходам. Водночас надзвичайно важливо сконцентрувати увагу на кожному з цих аспектів, адже не можна ігнорувати або, навпаки, віддавати пріоритет одному з них.

Відповідно до статті 55 розділу X Закону України "Про Національний банк України" головна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Досягнення цих цілей здійснюється, головним чином, шляхом установлення обов'язкових нормативів і лімітів для банків (дотримання яких забезпечує стійкість банків і обмежує рівень ризику), а також перевірки з боку НБУ правильності розрахунку банками нормативів і лімітів. Показником якості нагляду, як свідчить практика, повинна бути не кількість відкликаних ліцензій у банків, а рівень довіри до банківського сектору з боку стейкхолдерів.

Головною причиною низького рівня довіри населення до банківської системи є закритість інформації про проблеми в банках і рівень ризику, а також вжиття заходів впливу НБУ щодо банків, унаслідок чого вкладники не відчувають захисту їхніх інтересів з боку системи нагляду. На відміну від практики зарубіжних країн у національних ЗМІ дуже рідко публікують інформацію про застосування санкцій до банків і пояснення його причин. Бракує також інформації щодо планів подальших дій як з боку НБУ, так і з боку самих банків.

Для зміцнення довіри населення до банківської системи потрібно запровадження НБУ "інформаційно відкритого" банківського нагляду, що дасть змогу захистити інтереси вкладників і кредиторів, а також опосередковано — інтереси інших банків. Адже будь-яке накладення стягнень на банк наглядовим органом буде, з одного боку, давати можливість його вкладникам робити свідомий вибір, з другого — вимагати від наглядового органу відкритого обґрунтування виявленого ним порушення й перспектив збереження коштів вкладників і кредиторів.

Запровадження "інформаційно відкритого" банківського нагляду сприятиме підвищенню привабливості банківського сектору, оскільки зменшиться можливість анулювання ліцензії банку внаслідок упередженої думки недобросовісних працівників органів банківського нагляду, що, у свою чергу, зробить оцінку надійності банку рейтинговими агенціями достовірнішою.

Банківський нагляд також визначають як систему, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність і безпеку фінансової сфери, та яка включає в себе власне нагляд за банками (дистанційний або документарний) та інспектування (інспекційні перевірки на місцях). Вітчизняні науковці визначають три основні підходи до банківського нагляду, засновані на контролі, а саме вступний, попередній і поточний контроль, що за сучасних умов не може повністю задовольнити потреби нагляду за діяльністю комерційних банків. У праці "Банківський нагляд" авторський колектив (В.І. Міщенко, А.П. Яценюк, В.В. Коваленко, О.Г. Коренева) приділяє увагу лише питанням безвиїзного нагляду й інспектування банків. Інші науковці розкривають у дослідженнях основні етапи становлення банківського нагляду в Україні і стратегію нагляду й контролю діяльності комерційних банків у процесі їх реєстрації, ліцензування, аналізу економічних параметрів, фінансової звітності, а також методи їх інспектування.

Зважаючи на актуальність питань, пов'язаних із проблемами банківського нагляду в країні, дослідимо існуючі у світовій практиці підходи й методи реалізації банківського нагляду, а також визначимо можливості їх використання в Україні.
У світовій практиці банківського нагляду існують три основні підходи до нагляду: формальний, за якого вирішальну роль відіграють формально-правові норми, змістовний, за якого вирішальну роль відіграє професійно мотивована думка органу банківського нагляду, та ризик-орієнтований, що розглядається як необхідне доповнення до нагляду за виконанням установлених вимог, що й повинно бути основною метою ризик-орієнтованого нагляду (рис.).

За формального підходу наглядовий орган працює в режимі реєстрації фактичного фінансового стану банків, не лише не втручаючись, а й практично не цікавлячись їхньою діяльністю. У світовій практиці домінує змістовний підхід до банківського нагляду, заснований на принципі професійно мотивованої думки наглядового органу, до компетенції якого входить і тлумачення правових норм. Формуючи свою позицію, наглядовий орган виходить із пріоритету економічного змісту банківських операцій над їх правовою формою, а судова практика такий підхід підтримує.

Логіка змістовного підходу полягає в тому, що неможливо передбачити правові норми, які детально регламентують правила поведінки банків у всіх можливих ситуаціях, тому правові норми є лише рамковими і встановлюють загальні принципи банківської діяльності, розраховані на добросовісні й законослухняні банки. При здійсненні ризик-орієнтованого нагляду головним об'єктом контролю з боку наглядового органу є система управління ризиками.

Основною метою НБУ Є перехід від формального контролю на підставі звітності до глибокого якісного аналізу у процесі регулювання банківської діяльності й дотримання принципів Базельського комітету.

На сьогодні підхід до банківського нагляду в Україні можна охарактеризувати як проміжний: НБУ оголосив перехід до змістовного нагляду своєю політичною метою і став застосовувати його для боротьби із сумнівними операціями. Водночас зазначимо, що наглядовий орган не завжди вчасно виявляє фінансові проблеми банків, свідченням чого є кризова ситуація у Промінвестбанку, яка виникла на початку жовтня 2008 року, оскільки регулятор лише постфактум, проаналізувавши баланс, виявив фінансові проблеми й усвідомив міру їх незворотності. Натомість у питаннях, не пов'язаних із протидією сумнівним операціям, нова ідеологія змістовного нагляду майже не застосовується. Отже, перед законодавцями постає завдання допомогти наглядовому органу перейти на якісно вищий рівень роботи через реорганізацію наглядового процесу і вдосконалення законодавства.

Принагідно зауважимо,що для переходу на принципи змістовного нагляду додатково потребуватиметься якісно новий рівень суспільної довіри до органу банківського нагляду.

Аналіз світової практики систем страхування депозитів показав, що її ефективність залежить від розв'язання проблеми дефолтів банків і підтримки фінансової стабільності найбільших роздрібних банків. Зазначені чинники обумовлюють довіру населення до банківської системи в цілому, отже, довіра населення значно залежить від того, чи вдається Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уникати можливих помилок і недоліків у роботі, які гальмують зростання обсягів внесків фізичних осіб.

Запровадження системи обов'язкового страхування вкладів стало позитивним чинником, що вплинув на збільшення рівня довіри до української банківської системи. Водночас слід мати на увазі, що у процесі банківського нагляду відшкодування вкладникам банків їхніх активів є останнім етапом, адже банківський нагляд має бути спрямовано на попередження банкрутства банку шляхом вчасного виявлення негативних явищ, загроз для активів вкладників і кредиторів, на контроль за їх подальшими змінами, а в разі, якщо уникнути банкрутства не вдається, — на пом'якшення їхніх наслідків. Для цього у НБУ є багато можливостей: починаючи від стягнення штрафів, вимоги від керівництва банків здійснити необхідні заходи, призначення тимчасової адміністрації, пропозиції акціонерам банку вчинити потрібні для оздоровлення банку дії та інше, до, зокрема, відкликання ліцензії — як крайній захід.

Для ефективного функціонування моделі банківського регулювання й нагляду в Україні з урахуванням міжнародних вимог на сьогодні найважливішими умовами, на нашу думку, є:
— визначення режиму банківського нагляду й застосування, за потреби, заходів наглядового реагування виходячи з характеру ризиків, прийнятих банком, і якості управління ними;
— забезпечення функціонування системи раннього реагування й застосування комплексної оцінки діяльності банків, що включає оцінку якості управління і внутрішнього контролю;
— підвищення оперативності й ефективності рішень, що приймаються у межах банківського нагляду;
— забезпечення на законодавчому рівні механізму взаємодії між органами банківського нагляду й аудиторами.

Аналіз виконання банком кількісних вимог (лімітів) має бути підкріплено аналізом якісних чинників, оскільки нагляду на основі кількісних вимог недостатньо для ефективного здійснення наглядовим органом своїх функцій. Наглядовий орган повинен виявити причини, що викликали порушення банком кількісних вимог.

Здійснити точну оцінку якісних чинників складно, оскільки процедури корпоративного управління можуть істотно різнитися в банках, тому оцінка відповідності банку якісним вимогам базується на професіоналізмі працівників банківського нагляду. Наглядовому органу також доречно розробити вимоги якісного характеру, яким повинен відповідати банк, наприклад, вимоги до організації корпоративного управління, системи внутрішнього контролю тощо.

До переваг застосування ризик-орієнтованого нагляду можна віднести, по- перше, можливість оцінювати загальну стійкість банку до ризиків і робити прогноз потенційних ризиків, забезпечуючи як поточну, так і перспективну оцінку відповідності банку наглядовим вимогам; по-друге, підвищення ролі керівництва банку і прийнятих процедур дає змогу органу банківського нагляду вчасно розв'язувати виявлені проблеми і вживати коригуючих заходів; по-третє, можливість зменшити навантаження на наглядовий орган, концентруватися на перевірці операцій із підвищеним ризиком.

У зв'язку зі зміною концепції банківського нагляду внаслідок запровадження Базеля II і посиленням ризик-орієнтованого підходу в нагляді важливе значення з боку як органів банківського нагляду, так і комерційних банків має приділятися оцінці сукупного або "інтегрального" ризику банкрутства банку. На основі проведеного аналізу використання статистичних моделей для управління ризиками в банках доцільніше проводити оцінку банківських ризиків за спеціальною методологією оцінки й управління фінансовими ризиками — інтегрованим ризик-менеджментом (integrated risk-management — IRM). Головна мета цієї методології полягає в пошуку оптимального співвідношення між ризиком і прибутковістю в межах банку.

Серед ключових елементів інтегрованого ризик-менеджменту особлива роль відводиться методологічній складовій, яка включає:
— розрахунок економічного ефекту (показник EVA)
— розрахунок ефективності з урахуванням ризику (показник RAROC)
— перевірку на стійкість (стрес-тестування).

Економічна додана вартість є економічним прибутком (economic profit), який відрізняється від бухгалтерського прибутку тим, що при його розрахунку враховуються не лише явні (бухгалтерські) витрати, а й витрати на використання акціонерного капіталу, тобто це чистий операційний прибуток після сплати податків {net operating profit after taxes — NOPAT) за мінусом плати за використаний капітал у вигляді вартості капіталу (у грошовому виразі):
EVA = NOPAT- (А • WACC), де EVA (economic value added) — економічна додана вартість;
NOPAT— чистий операційний прибуток після сплати податків (але до виплати процентів);
А (assets) — сумарний розмір активів;
WACC (weighted average cost of capital) — середньозважена вартість капіталу, що розраховується за формулою:
WACC = COD • wd + СОЕ' we,
де COD (cost of debt) — вартість боргу (ставка прибутковості за інвестиціями кредиторів банку);
СОЕ (cost of equity capital) — вартість власного капіталу (ставка прибутковості за інвестиціями власників звичайних акцій банку);
wd, we — частки позикових і власних коштів у загальній сумі пасивів.

Величину економічної доданої вартості можна визначити і для власних засобів (обидва визначення є еквівалентними):
EVA = Еа- С-СОЕ,
де Еа (adjusted earnings) — чистий прибуток після сплати податків і процентів;
С (capital) — величина акціонерного капіталу.

Система управління банком пов'язана із застосуванням в інтегрованому ризик- менеджменті методики скорегованої на ризик рентабельності капіталу (risk-adjusted return on capital — RAROC), яка дає змогу запровадити систему управління ризиками безпосередньо у процес ухвалення рішень керівництвом банку. RAROC — це сукупність методологій, з допомогою яких підтримується прийняття рішень і розробляються пропозиції з оцінки економічного капіталу, а також розрахунку прибутку економічного капіталу з урахуванням ризиків на рівні банку.

Останнім часом розробкою технологій RAROC займалася компанія "Oliver, Wyman&Company"10, яка запропонувала основний принцип методики Bank RAROC як інтегрований підхід до вимірювання ризику, що дає змогу користувачу:
— розрахувати потрібний розмір капіталу для покриття всіх ризиків;
— зрозуміти напрями вкладання коштів акціонерів;
— порівняти доходи з урахуванням ризиків за різними напрямами бізнесу;
— визначити можливості зміни ризику.

У загальному вигляді методика RAROC призначена для забезпечення банку капіталом на рівні, достатньому для покриття непередбачених втрат унаслідок реалізації всіх основних видів ризиків із високим рівнем впевненості11. Таким чином, головною метою застосування RAROC із погляду інтегрованого ризик-менеджменту є оптимізація сукупної величини і структури капіталу банку. Для банку скоригована на ризик рентабельність капіталу може бути визначена таким чином:
RAROC = E/RC,
де Е (earnings) — чистий прибуток, обчислений з урахуванням витрат на часткове хеджування ринкового і кредитного ризиків;
RC (risk capital) — капітал, потрібний для покриття основних видів ризиків за операціями, здійснюваними для захисту від банкрутства.

Показник RAROC може як розраховуватися за підсумками вибраного звітного періоду, так і плануватися на майбутнє. Відповідно оцінка результатів діяльності кожного напряму бізнесу здійснюється шляхом порівняння планового значення RAROC із фактично досягнутим, порівняння аналізу тенденцій у динаміці RAROC за останній час і порівняння з іншими підрозділами й напрямами діяльності.

Досвід використання цього методу зарубіжними банками дає змогу стверджувати, що метод RAROC відіграє значну роль у розвитку фінансового ризик- менеджменту й має певні переваги, а саме:
— об'єктивність (точніша оцінка потреби в капіталі й економічній вигідності операцій порівняно з традиційними показниками, такими як рентабельність капіталу або активів);
— комплексність (інтеграція в одному показнику оцінок основних видів фінансових ризиків: ринкового, кредитного й операційного);
— універсальність (можливість застосування у стратегічному плануванні, ціноутворенні й системах мотивації персоналу на всіх рівнях управління в банку).

Зазначені переваги методу разом із появою в 1990-х роках математичних моделей розрахунку величини економічного капіталу для покриття ринкового, кредитного й операційного ризиків на основі методики VAR зумовили значне поширення підходу RAROC серед великих транснаціональних банків.

Разом із тим, оцінюючи методику RAROC із практичної точки зору, слід назвати слабкі сторони цієї методики:
— непридатність для оцінки рентабельності інвестицій у безризикові активи, для яких ринковий, кредитний і операційний ризики є незначними (наприклад, купівля короткострокових державних облігацій країн із високим кредитним рейтингом);
— складність розрахунку для дрібних підрозділів, окремих операцій і продуктів, для яких визначення величини задіяного капіталу й розподіл прибутку є проблематичними.

Одна з найважливіших цілей управління ризиками полягає в запобіганні одноразовим значним за величиною збиткам. Досягнення цієї мети реалізується у процесі тестування банківських портфелів на стійкість (stress testing). Стрес-тестування є одним із аналітичних інструментів, покликаних забезпечити оцінку потенційних втрат кредитних організацій у разі значних змін макроекономічного характеру. Перевага методу полягає в можливості реалізації як кількісного, так і якісного аналізу, тобто загалом відповідає вимогам сучасного банківського нагляду в умовах фінансової глобалізації.

Насамкінець зазначимо, що останні декілька років стали революційними в частині вдосконалення підходів і методів пруденційного регулювання в Україні. Головним досягненням НБУ можна вважати курс на відмову від використання виключно формальних критеріїв при здійсненні дистанційного нагляду й використання нових критеріїв "некількісного" характеру, таких як "ділова репутація", "система стрес-тестування", "поведінкова модель", "мотивована думка про рівень ризику і якість активів", "інститут персонального куратора". Проте слабка система банківського нагляду й регулювання досі залишається одним із основних чинників, що стримує рейтинги українських банків на світових фінансових ринках.

Чуб О.О