January
12
2011
Успішне вирішення завдань державної екологічної політики безпосередньо залежить від ефективності мобілізації фінансових ресурсів на природоохоронні цілі, від дієвості існуючих форм і методів організації фінансів природокористування. З огляду на показові офіційні дані, за якими нині близько 15 % території України з населенням понад 10 млн перебуває у критичному екологічному стані, а також зважаючи на те, що Україна, підтверджуючи з року в рік свій давній міжнародний статус зони екологічного лиха, має найвищий у Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів й значне — у кілька разів — перевищення антропогенного й техногенного навантаження на навколишнє природне середовище порівняно з відповідними показниками у розвинутих країнах світу1 (котре, до речі, продовжує зростати), доцільно задатись питанням стосовно екологічної конструктивності вітчизняного механізму екологічного регулювання, зокрема його складової — фінансового забезпечення природоохоронних заходів.