Сучасний етап суспільного й економічного розвитку України потребує чіткого управління процесами трансформування національної економіки з боку органів державного управління. В умовах ринкових відносин важливо оптимально поєднати притаманні ринку регулятори економіки з належним управлінням національним господарством, адже реформування економічних відносин у напрямі ринкових перетворень у країні охоплює всі сфери діяльності суспільства.
Функціонування й розвиток країни в умовах ринкової економіки й активізації процесів регіоналізації породжують різні соціально-економічні й фінансові ситуації, що істотно впливають на фінансовий стан регіонів, під яким розуміють сукупність об’єктивно існуючих властивостей регіональних фінансів у певний період часу.
У свою чергу, фінансовий стан регіонів є основою формування фінансового стану держави й забезпечення його стабільності. Саме фінансовий стан у сучасних умовах визнано основним фактором забезпечення збалансованого суспільного розвитку регіонів і держави в цілому.
Отже, ефективне управління фінансовим станом регіонів є одним із базових завдань сучасного державного й регіонального управління, реалізацію якого й має забезпечити постійний моніторинг фінансового стану регіонів.
Для ефективного регулювання економічних і соціальних процесів потрібна інформація про поточний стан, проблеми і перспективи соціально-економічного розвитку регіонів України. Сьогодні управління регіоном передбачає принципово нові вимоги до формування інформаційних ресурсів, склад яких безпосередньо залежить: від адекватного визначення властивостей і характеристик самого об’єкта державного регулювання. Порівняно з іншими об’єктами управління соціально-економічний і розвиток регіонів — це багатоаспектний комплекс. При формуванні інформаційно-аналітичної системи моніторингу для державного регулювання соціально-економічного розвитку потрібно враховувати основні критерії регіонального поділу, які характеризують не лише загальні риси соціально-економічного розвитку регіонів, а і його специфічні особливості.
Під моніторингом доходів і видатків бюджету регіонів СЛІД розуміти тему соціально-економічного управління на регіональному рівні — спеціалізований проблемно-орієнтований систематичний комплекс спостереження, opганізації, первинної обробки й накопичення даних, аналізу, моделювання і прогнозування фінансового стану регіонів, виявлення тенденцій, закономірних змін, можливостей виникнення несприятливих і ризикових ситуацій, а також і вироблення механізмів їх попередження з метою інформаційно-аналітичного забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень щодо визначення механізмів забезпечення стійкого, пропорційного і збалансованого фінансового стану регіонів.
Методологічно сутністю моніторингу є процес збору звітної інформації та формування за запитами користувачів інформаційно-аналітичних звітів для проведення порівняльного аналізу за певний період часу планових і фактичних показників доходів і видатків місцевих бюджетів з метод аналізу оцінки прийнятих рішень і результатів їх виконання, а також обґрунтування прогнозних рішень щодо доходів і видатків на наступний бюджетний період.
У сучасних умовах об’єктивний, регулярний, всебічний моніторинг фінансового стану регіонів набуває особливого значення через високу змінність і нестабільність практично всіх соціально-економічних і фінансових показників, існування значних міжрегіональних, внутрішньо-регіональних і галузевих диспропорцій, що потребують постійної уваги. Через низьку якість моніторингу виникнення й розвиток негативних тенденцій можуть вийти з-під контролю держави, ставши не керованими та певною мірою незворотними.
Таким чином, призначенням системи моніторингу доходів і видатків (СМДВ) місцевих бюджетів є забезпечення успішної реалізації фінансової політики держави, процесу формування бюджетів та ефективного використання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи.
В Україні розробки з моніторингу фінансового стану регіону практично відсутні, відомі лише окремі дослідження різних проблем чи аспектів регіональних фінансів, досвід яких певним чином може бути використано. На нашу думку, це пов’язано
з недооцінкою місця й ролі регіональних фінансів у забезпеченні стабільного, збалансованого розвитку регіонів і країни в цілому, що спричинило відсутність упродовж тривалого часу замовлень від установ державної регіональної політики й управління, а також регіонального самоуправління таких розробок, а отже, й наукового інтересу до їх здійснення.
Моніторинг фінансового стану регіонів за специфікою предмету дослідження є фінансовим, за особливостями об’єкта дослідження, способом організації та функціональним призначенням — регіональним. Тому для розвитку його теорії і практики важливим є досвід, накопичений у сфері фінансового та регіонального моніторингу, зокрема економічного й соціально-економічного.
Фінансовий моніторинг традиційно розглядають як систему відстеження фінансового стану здебільшого підприємств і оцінки їх ліквідності, платоспроможності, конкурентоспроможності, ділової активності й фінансової стійкості з метою забезпечення належного їх рівня, вчасного виявлення відхилень фактичних результатів фінансової діяльності від передбачених або запланованих та причин цих відхилень, а також розробки пропозицій із коригування окремих напрямів фінансової діяльності для її нормалізації, підвищення ефективності та запобігання банкрутству. Основою такого моніторингу традиційно є система показників фінансового стану підприємств, методів і засобів їх аналізу, які детально розроблено й описано у працях з економічного й фінансового аналізу.
Системи моніторингу фінансового стану підприємства створено на багатьох підприємствах. Так, у Російській Федерації розроблено і впроваджено систему фінансового моніторингу великих, соціально й економічно значущих підприємств, яка діє на федеральному й місцевому рівнях. Проте в науковій літературі питання фінансового моніторингу висвітлено недостатньо. Відомі роботи, в яких розглядаються різні аспекти побудови систем моніторингу фінансового стану підприємств, організаційно-методичні аспекти розробки й механізми системи фінансового моніторингу підприємства, питання вдосконалення управління підприємствами на основі системи моніторингу фінансово-економічної інформації та глибокого аналізу господарської діяльності, управління виробничо-економічними системами із застосуванням фінансового моніторингу.
Найактивніше фінансовий моніторинг здійснюється у банківській системі, де йому піддаються підприємства та банківські установи, а також на фондового ринку.
У нашій країні відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (зі змінами та доповненнями, внесеними законами України від 24.12.2002 № 345-IV та від 06.02.2003 № 485-IV) здійснюється обов’язковий фінансовий моніторинг — сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів із перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.
Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства й об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.
Суб’єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — урядовий орган державного управління, який діє у складі Міністерства фінансів України. Фінансовий моніторинг учасників ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Стосовно регіонального економічного моніторингу зазначимо, що він практично не розвивається. Здебільшого мова йде про соціально-економічний моніторинг, досвід якого часто пов’язаний із окремими напрямами регіональних досліджень. Найпопулярнішим серед них є регіональний соціально-економічний розвиток. Більшість дослідників ототожнюють регіональний соціально-економічний моніторинг із моніторингом соціально-економічного розвитку регіонів.
Однією з перших спроб оцінити в умовах незалежної держави рівні соціально- економічного розвитку регіонів було дослідження під керівництвом В А Поповкіна. і Нині в наукових виданнях часто друкуються праці, пов’язані саме з цим напрямом. Серед них найцікавішими й ґрунтовними є праці Г.В. Балабанова, В.В. Вишневського, Т.С. Максимової, Л.Л. Тарантул, B.C. Коломийчук, З.В. Герасимчук, І.М. Вахович, О.В. Заставещької, Л.Ц. Масловської та ін.
Вагомий внесок у розвиток регіонального соціально-економічного моніторингу в Україні зробив В.Б. Артеменко, багато праць якого присвячено безпосередньо проблемам регіонального соціально-економічного моніторингу та оцінки соціально-економічного стану й розвитку регіонів, рівня життя громадян.
Вирішальною умовою результативної побудови й функціонування системи моніторингу фінансового стану регіонів є безпосередня зацікавленість органів державної влади, регіонального й місцевого самоврядування у використанні його результатів як інформаційно-аналітичної бази розробки і прийняття управлінських рішень. Моніторинг як організована сукупність дій відбудеться лише тоді, коли серед мотивацій для розробки і прийняття рішень у сфері регіональної політики й управління домінуватимуть не так політичні, як об’єктивні параметри конкретних регіональних проблем. Створення СМДВ бюджетів регіонів буде ефективним лише в разі істотного підвищення ролі регіональної й місцевої політики в системі державного управління.
Незважаючи на поширеність терміна «моніторинг» у науковій літературі, відсутнє однозначне й чітке його трактування. Найвідоміші визначення моніторингу умовно можна розкласти на декілька складових, які визначають ключові змістовні елементи цього поняття. Дві перші складові розкривають загальні риси концепції моніторингу, зокрема, спосіб його організації, основні функції; дві наступні визначають його об’єкт, предмет і цільове призначення (саме в їх уточненні полягає специфікація моніторингу відповідно до предметної сфери й мети здійснення), остання складова — загальну рису методики.
Виділяють три варіанти концепції моніторингу: інструментальна — за типами засобів і методів, які використовуються; цільова — моніторинг визначається як проблемно-орієнтована система, що перекриває певну сферу інформаційних потреб економіста-дослідника або практика; інтеграційна — процес трактується як результат перегрупування традиційних інформаційно-управлінських функцій, що об’єднують елементи статистики, аналізу і прогнозування.
Перший варіант у сучасних практичних економічних, зокрема регіональних, дослідженнях використовується рідко. Проте він традиційно представлений у більшості економічних і фінансових словників. Другий варіант трапляється переважно в комбінації з першим та використовується в більшості сучасних праць. Нині особливого значення набуває третій варіант, що дає змогу створити умови для методологічного розвитку моніторингу і розв’язання актуальних завдань сфери державного управління.
Поняття моніторингу фінансового стану регіонів повинно закономірно ви пливати з його змісту, який включає обґрунтування насамперед його мети, об’єкта, предмету й функцій. Усі складові поняття взаємопов’язані та взаємообумовлені. їхня об’єктивність і обґрунтованість є принциповою умовою забезпеченню об’єктивності, достовірності й результативності моніторингу.
Моніторинг завжди має конкретну, чітко визначену мету, що визначається насамперед предметною областю, до якої належить об’єкт моніторингу. На практиці мету моніторингу можуть обмежувати відповідністю очікуваному результату, вчасністю оцінки, визначенням змін в оточуючому середовищі, контролем і подальшим вжиттям заходів, а також оперативним контролем процесів, у тому числі відповідності їх запланованому напряму розвитку, виявленням спеціальних якісних і кількісних змін ситуації, у розвитку відносин між основними учасниками соціально-політичного процесу, визначенні істотних факторів, умов, цілей, інтересів, засобів і перспектив їх взаємодії. Це зумовлено ототожненням мети й цілей моніторингу. Найчастіше метою моніторингу, у тому числі фінансового стану регіонів, є інформаційно-аналітичне забезпечення розробки і прийняття управлінських рішень.
Цілі моніторингу — це завдання, які визначають, що має здійснюватися у процесі моніторингу: оцінка ситуації й підтримка рішень на її основі; збір, вивчення й підготовка інформації для прийняття й аналізу рішень на різних напрямах управління; створення надійної й об’єктивної основи для вироблення державної політики регулювання територіального розвитку та визначення його пріоритетів, для вжиття заходів селективної державної підтримки тих чи інших територій, адекватних виявленій у процесі моніторингу сутності регіональних проблем, ідентифікації та виявлення кола факторів, які регулюються для підготовки і прийняття рішень.
Цілі моніторингу фінансового стану регіонів лежать у площині завдань національної й регіональної, зокрема фінансової політики й управління, та полягають, насамперед, у розробці оптимальних і результативних механізмів формування фінансового стану регіонів такого рівня, який би забезпечив стійкий, рівномірний, пропорційний і збалансований розвиток території як регіонів, так і країни, їх самодостатність, конкурентоспроможність, фінансову безпеку, а також добробут громадян.
Моніторинг буде дійсно дієвим інформаційно-аналітичним інструментом розробки і прийняття управлінських рішень, якщо включатиме комплекс виявлення, аналізу й ідентифікації причин і механізмів формування фінансового стану регіонів, а також закономірностей його розвитку. Фінансовий стан регіонів формується в результаті та існує за рахунок здійснення певних взаємозв’язків, дії певних умов і факторів, залежно від існуючих тенденцій розвитку різних явищ і процесів.
Крім цього, будь-який стан регіонів має декілька основних проявів, визначальними серед яких є рівень, якість, стійкість, пропорційність і ефективність, а їх пізнання забезпечує його чітке визначення. Разом із тим не завжди для розробки і прийняття управлінських рішень доцільним є пізнання загального стану регіонів, інколи достатньо виявити й дослідити певний специфічний за якістю стан, наприклад проблемний.
Оскільки розробка і прийняття управлінських рішень є постійним процесом, спрямованим на розв’язання конкретних завдань і проблем, моніторинг фінансового стану повинен бути спеціально організованим, проблемно-цільовим і систематичним комплексом певних процедур або функцій, які забезпечують реалізацію мети й цілей.
Серед функцій моніторингу виділяють: спостереження, збір інформації, аналіз, моделювання, прогнозування, підтримку прийняття рішень, діагностику, ідентифікацію та виявлення низки факторів регулювання. Відомий також підхід, що передбачає виділення функцій регіонального соціально-економічного моніторингу відповідно до теорії і практики соціального проектування, а саме формування, подання й розвиток моделей соціальних, економічних, правових, політичних, міжнародних конфліктів; створення, активізація й ведення банку даних і знань, що допомагає адекватно відображати такі проблеми й аспекти соціально-політичної та економічної реальності, як реальні й потенційні сторони учасники ситуації; структура ситуації та ймовірнісного конфлікту; динаміка конфлікту; середовище конфлікту; взаємозв’язок конфлікту і права; використання, обробка, аналіз та інтерпретація даних із різних джерел інформації, у тому числі знань окремих експертів і аналітиків; комплексний аналіз соціально-політичної ситуації на макрорівні; аналіз поточної соціально-політичної ситуації на мікрорівні.
Відомий підхід, коли систему моніторингу фінансового стану регіону визначають як організовану на засадах реалізації статистичної місії, потреб забезпечення соціально-економічної політики держави, задоволення інформаційних потреб конкретних користувачів, сукупність показників, на основі порівняння значень яких здійснюється оцінка стану й розвитку процесів, що відбуваються в регіонах. У цьому разі моніторинг зводять до статистичної місії та задоволення інформаційних потреб різних споживачів, тобто надають йому статистичного змісту.
Моніторинг має бути спрямовано на розв’язання конкретних програмно- цільових завдань, але його основні функції повинні бути універсальними для забезпечення можливості вирішення великої кількості завдань.
Однією з таких функцій є прогнозування. Регіональний моніторинг є складовою єдиної структури прогнозування стану регіонів. Найвагоміші аргументи: моніторинг як найбільш зручний шлях формування інформаційно-аналітичної бази, що характеризує вихідний стан ситуації або проблеми, потребує логічного продовження у вигляді побудованого на цій базі прогнозу; розробка прогнозів є одним із не багатьох видів регіональних досліджень, які здійснюються у зворотному порядку, а їхні результати підлягають обов’язковому практичному використанню. У цих умовах організаційне і змістовне поєднання моніторингу і прогнозу означає певну легімітацію першого, робить його невід’ємною частиною розв’язання загальнообов’язкових завдань.
Регіональний моніторинг включає низку процедур, результати яких будуть) корисними при розробці прогнозів, але сам моніторинг навряд чи слід обмежувати роллю «сервісу прогнозування». Прогнозування є закономірним продовженням, доповненням моніторингу.
Не прогнозування визначає завдання моніторингу, а навпаки, оскільки функції та завдання моніторингу є набагато ширшими і саме він покликаний комплексно й системно описувати й ідентифікувати певну ситуацію. Моніторинг і прогнозування повинні являти собою дві тісно інтегровані системи. Система регіонального моніторингу повинна бути інформаційно-аналітичною й мати глибокий ретроспективний характер: йдеться про інтегроване функціонування трьох основних систем підтримки розробки і прийняття рішень у соціально-економічній сфері (рис.).
На сьогодні в Україні технології регіонального прогнозування ще недостатньо розвинуті. На сучасному етапі регіональний моніторинг повинен включати комплекс коротко- й середньострокового прогнозування для отримання висновків про можливі шляхи розвитку й наслідки тих чи інших регіональних явищ і процесів, ситуацій чи проблем з метою забезпечення мінімальних інформаційно-аналітичних потреб регіонального проектування і програмування.
Інформаційну функцію регіонального моніторингу в загальному переліку функцій потрібно розглядати у вузькому розумінні — як збирання, організацію, первинну обробку й накопичення даних.
Між тим потребує уточнення визначення таких функцій моніторингу, як аналіз, оцінка й діагностика. При їх виділенні слід враховувати ряд міркувань. Аналіз як метод пізнання об’єктивної дійсності є набагато ширшим за оцінювання й діагностику. Отже, обмеження функцій моніторингу лише оцінюванням чи діагностикою, а також підміна ними функції аналізу є помилковими.
Аналіз як функція моніторингу є закономірним поєднанням трьох функцій: оцінювання — визначення відповідності стану досліджуваного об’єкта і притаманних йому явищ та процесів цільовим параметрам і потенційним можливостям, а також виявлення тенденцій, закономірних і локальних змін та їх інтенсивності, впливу факторів на ці зміни; діагностики — визначення різних відхилень від норм (патологій), диспропорцій, структурних деформацій і недоліків, можливостей виникнення несприятливих і ризикових ситуацій, їх інтенсивності й динаміки, а також факторів, що на них впливають; пошуку — виявлення невикористаних потенційних можливостей поліпшення якості стану досліджуваного об’єкта і притаманних йому явищ та процесів, попередження й нейтралізації відхилень від норм, диспропорцій, структурних деформацій і недоліків, несприятливих і ризикових ситуацій, кола регульованих факторів, обґрунтування шляхів і засобів їх мобілізації.
Оскільки результативність аналізу значною мірою залежить від адекватності, повноти й об’єктивності або якості інтерпретації результатів, вважаємо, що функцію аналізу обов’язково потрібно доповнювати функцією інтерпретації результатів.
У складі регіонального моніторингу як частини системи регіонального управління традиційні статистичні функції збору, обробки й аналізу інформації певним чином модифікуються. Вони відрізняються від стандартної статистичної технології їх реалізації: спрямованістю на розробку і прийняття рішень; цільовим характером спостереження щодо орієнтації на виявлення й ідентифікацію тенденцій і локальних змін, можливостей виникнення несприятливих, ризикових і проблемних ситуацій; інтегрованим використанням даних статистичних органів і різних спеціальних, а також галузевих закладів; включенням до сфери спостереження, накопичення й аналізу кількісних і якісних даних; орієнтацією на пошук факторів регулювання; необхідністю використання широкого спектру статистичних, математичних та економіко-математичних методів, сучасних інформаційних технологій організації, подання, обробки й візуалізації інформації; орієнтацією на часове і просторове порівняння різних об’єктів.
При визначенні функцій важливо враховувати, що прийняття рішень на основі «наявних даних економічного моніторингу»— це робота щодо перетворення інформації на інформаційний продукт аналітичної діяльності, який надає можливість передбачити фактори розвитку, які зменшують невизначеність і сприяють підвищенню раціональності рішень, що приймаються.
Таким чином, пропонуємо виділяти такі основні функції моніторингу фінансового стану регіонів: формування моделей економічних процесів, притаманних регіональним фінансам, та фінансового стану регіонів; збір, організація, первинна обробка й накопичення даних; аналіз та інтерпретація результатів; коротко- й середньострокове прогнозування; перспективний аналіз, проектування і програмування.
Система моніторингу доходів і видатків місцевих бюджетів забезпечує:
— оперативну інформацію й підготовку інформаційно-довідкових матеріалів у режимі реального часу щодо доходів і видатків місцевих бюджетів;
— збереження даних в інтегрованій базі даних доходів і видатків відповідно до бюджетної класифікації України;
— надання дружнього інтерфейсу користувачам системи для формування запитів до інтегрованої бази даних у процесі підготовки інформаційно-довідкових звітів;
— доступ користувачів до системи через глобальну й локальні мережі (Internet /Intranet) з використанням стандартних броузерів.
Система моніторингу складається з розподіленої мережі передачі даних, сервера із системою бізнес-аналізу ВІ MicroStrategy, на основі якого створено систему формування інформаційно-довідкових звітів, бази даних доходів і видатків місцевих бюджетів, web-інтерфейсу користувачів, підсистеми захисту від несанкціонованого доступу, підсистем установлення прав доступу до інформації, що отримується, обробляється й накопичується, реєстрації дій користувачів, робочих станцій користувачів, засобів розробки, адміністрування й управління.
Формуванню інформаційного ресурсу для системи моніторингу сприяє організація казначейського обслуговування місцевих бюджетів у масштабах країни на виконання статті 78 Бюджетного кодексу України та наказу Міністерства фінансів України «Про забезпечення запровадження з 1 січня 2002 року казначейського обслуговування місцевих бюджетів» від 29.10.2001 № 482, яка розпочалася із запровадження обслуговування місцевих бюджетів за доходами й перерахуванням міжбюджетних трансфертів із 1 січня 2002 року.
Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами й перерахуванням міжбюджетних трансфертів затверджено наказом Державного казначейства України від 31.01.2002 № 17 (зі змінами та доповненнями).
Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевих бюджетів зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і з цього моменту визнаються зарахованими до доходу відповідного бюджету. Для забезпечення відображення в бухгалтерському обліку операцій щодо виконання місцевих бюджетів за доходами органи Держказначейства використовують відповідні рахунки 1, 3, 6, 8 і 9 класів.
Згідно з Бюджетним кодексом України складовими частинами місцевих бюджетів можуть бути загальний і спеціальний фонди. Впорядкування рахунків щодо загального і спеціального фондів та поділ їх за доходами й видатками сприяє відстеженню руху бюджетних коштів, контролю виконання місцевих бюджетів за рахунок виконання певних правил складання звітності, затверджених наказом Держказначейства України від 31.01.2003 № 18.
Метою складання звітності про виконання місцевих бюджетів є надання повної, достовірної й неупередженої інформації про стан виконання місцевих бюджетів користувачам для прийняття економічних рішень.
Звітність про виконання місцевих бюджетів складається щомісяця, щокварталу й наприкінці бюджетного року.
Основними формами місячної звітності про виконання місцевих бюджетів є:
— сальдовий баланс рахунків;
— звіт про виконання місцевих бюджетів;
— звіт про бюджетну заборгованість.
Основними формами квартальної звітності про виконання місцевих бюджетів є:
— звіт про фінансовий стан (баланс);
— сальдовий баланс рахунків;
— звіт про виконання місцевих бюджетів;
— звіт про рух грошових коштів;
— інформація про надходження коштів спеціального фонду місцевих бюджетів;
— звіт про бюджетну заборгованість;
— пояснювальна записка до квартального звіту.
Основними формами річної звітності про виконання місцевих бюджетів є:
— звіт про фінансовий стан (баланс);
— сальдовий баланс рахунків;
— звіт про результат виконання місцевих бюджетів;
— звіт про виконання місцевих бюджетів;
— звіт про рух грошових коштів;
— інформація про надходження коштів спеціального фонду місцевих бюджетів;
— звіт про бюджетну заборгованість;
— інформація про виконання захищених статей видатків місцевих бюджетів;
— звіт про використання коштів із резервного фонду;
— довідка про рух необоротних активів, матеріалів і продуктів харчування бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів;
— звіт про рух необоротних активів бюджетних установ, що утримуються за
рахунок коштів місцевих бюджетів;
— звіт про недостачі й крадіжки грошових коштів і матеріальних цінностей у бюджетних установах, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів;
— довідка про зміни до показників загального фонду місцевих бюджетів у процесі їх уточнення протягом року; інформація про надходження коштів до бюджету розвитку місцевих бюджетів;
— пояснювальна записка до річного звіту.
Звіти про виконання місцевих бюджетів складають Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, головні фінансові управління обласних органів, Київська та Севастопольска міські державні адміністрації, фінансове управління Севастопольської міської державної адміністрації та відповідні місцеві фінансові органи, які виконують районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.
Звіти про виконання місцевих бюджетів, які перебувають на повнофункціональному казначейському обслуговуванні, складають відповідні органи Держказначейства. Структурні підрозділи Держказначейства та місцеві фінансові органи за необхідності вносять пропозиції про зміни й доповнення до існуючих форм і передають їх відповідному управлінню для подальшої передачі до Держказначейства.
Процес становлення ринкової економіки потребує постійної, надійної та достовірної інформації, яка характеризує стан виконання місцевих бюджетів.
Звітність про виконання місцевих бюджетів складається за даними бухгалтерського обліку. Для уніфікації бухгалтерського обліку виконання бюджетів враховуються такі вимоги:
— зміст звітності;
— критерії внесення до звітності різних її елементів;
— правила щодо оцінки цих елементів;
— обсяги інформації, яка надається у звітності.
Звітність повинна містити повну інформацію про фактичні результати операцій щодо виконання місцевих бюджетів, яка може впливати на рішення, що приймаються на її основі. Форми звітності про виконання місцевих бюджетів мають:
— базуватися на даних бухгалтерського обліку, підтверджених окремими даними звітів бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів;
— бути оптимальними за кількістю і складом показників;
— розкривати кількісні та якісні сторони явищ, що вивчаються;
— бути зручними для заповнення, розробки і створення програм електронної обробки.
Звітність про виконання місцевих бюджетів повинна містити інформацію, яка є суттєвою і вчасною для користувачів, а також відповідає принципам безперервності, обачливості, превалювання суті над формою тощо. Інформація, наведена у звітах і примітках до них, повинна бути зрозумілою, достовірною й порівнянною, адже юна має сприяти прийняттю правильних економічних рішень шляхом оцінки минулих, поточних і майбутніх подій, підтвердження чи коригування оцінок, зроблених у минулому. Крім того, повинна бути забезпечена можливість зіставлення звітів за різні періоди.
Інформація про виконання місцевих бюджетів має важливе значення для виконання регулюючих і контрольних функцій. Вчасні й достовірні дані про виконання місцевих бюджетів дають змогу відстежувати виконання місцевих бюджетів, здійснювати заходи контролю за фінансовими операціями та управління бюджетними коштами (при повнофункціональному казначейському обслуговуванні). Цю інформацію, яка характеризує економіку держави, використовують органи законодавчої та виконавчої влади, науковці, економісти, представники бізнесу.
Моніторинг фінансового стану регіонів потребує комплексного, цілісного відображення сукупності притаманних їм явищ і процесів, для яких характерними є надзвичайно складні відношення і взаємозв’язки. Це можливо лише за умови побудови системи показників. Сукупністю статистичних показників називають такі показники, які всебічно відображають стан і розвиток взаємопов’язаних соціально- економічних явищ і процесів; деяку впорядковану множину взаємопов’язаних взаємоузгоджених показників, які характеризують основні аспекти економічного процесу чи економіки загалом; комплекс розміщених у логічній послідовності показників, які найповніше характеризують стан і розвиток масових явищ суспільного життя.
Отже, система показників фінансового стану регіонів — це цілісна сукупність упорядкованих і взаємоузгоджених показників, які відображають основні аспекти регіональних фінансів. Найважливішою особливістю такої системи показників с їх змістовна єдність, пов’язана з властивостями регіональних фінансів.
Система показників фінансового стану регіонів формується виходячи з поставлених цілей та інформаційних потреб на основі попереднього теоретичного аналізу досліджуваних об’єкта і предмета. При цьому слід спиратися на сформульовані економічною, фінансовою й регіональною наукою поняття, які відображають сутність регіональних фінансів і фінансового стану регіонів. Тому розробка системи показників має ґрунтуватися на глибокому знанні й детальному теоретичному аналізі. Процес розробки системи показників є складним взаємопов’язаним процесом теоретичного й емпіричного пізнання, в якому поняття економічної, фінансової та регіональної науки є визначальними, адже лише після визначення сутності й особливостей об’єкта дослідження є сенс представляти його властивості через належно оформлені показники.
Таким чином, розробка системи показників фінансового стану регіонів повинна здійснюватися у двох напрямах: теоретичному —’ визначаються загальні умови і принципи розробки системи показників, зміст і структура основних ознак фінансового стану регіонів, спосіб розрахунку показників та їх теоретичний перелік; практичному — здійснюється безпосередня розробка системи показників із дотриманням сучасних умов і принципів формування статистичної інформації та враховуванням особливостей даного типу статистичної інформації.
Зміст показників фінансового стану регіонів, спосіб їх розрахунку визначаються предметною сферою і є продуктом фінансової та регіональної науки. Формування методики обліку, визначення кількісної сторони показників визначаються статистичною наукою.
При формуванні системи показників повинні бути чітко сформульовані значення і сфера застосування відповідних показників, визначені їхні пізнавальні функції.
Визначення системи показників є ключовою проблемою забезпечення потреб у об’єктивній інформації та здійснення моніторингу фінансового стану регіонів на різних рівнях управління.
Щодо складу показників, включених до СМДВ бюджету регіонів, то вони насамперед визначаються прийнятою бюджетною класифікацією України і відповідними щорічними змінами до неї. Доходи бюджету класифікуються таким чином:
1) податкові надходження (ними визнаються передбачені податковими законами України місцеві податки, збори й інші обов’язкові платежі);
2) неподаткові надходження (ними визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційнош й
побічного продажу; надходження від штрафів і фінансових санкцій; інші неподаткові надходження);
3) доходи від операцій із капіталом;
4) трансферти (кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі).
Видатки бюджету класифікуються за функціями, з виконанням яких пов’язані певні витрати. Класифікація видатків має такі рівні деталізації: розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування; підрозділи і групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
У зв’язку із щорічним внесенням змін до бюджетної класифікації України систему моніторингу побудовано таким чином, що динаміка змін відповідних показників відстежується окремо в кожному річному періоді.
Показники доходів і витрат за певний період часу в системі моніторингу в довідкових звітах може бути сформовано:
— за фондами (загальний або спеціальний);
— за регіонами України (Автономна Республіка Крим, області, мм. Київ та Севастополь).
Робота з проектом системи проводиться в інтерактивному режимі з використанням Internet-технологій і обов’язково передбачає персоніфікацію користувача (перед початком роботи він повинен ввести своє ім’я і пароль). Після входження до системи на екрані з’являється стартова сторінка.
З неї здійснюється вхід до СМДВ місцевих бюджетів. При виборі піктограми «Доходи місцевих бюджетів» виконується перехід на сторінку, де є можливість вибрати часовий розріз показників доходів місцевих бюджетів, клікнувши на відповідній піктограмі.
На наступній сторінці користувач вибирає потрібні розрізи показників (звітний період, фонд, регіон), розділ, до якого належить відповідний показник, і здійснює перехід на наступну сторінку натисканням на кнопку «Виконати звіт».
Завершується деталізація вибору необхідних показників для формування запиту до бази даних шляхом вибору їх у підрозділах або в певних групах. Натисканням на кнопку «Виконати звіт» виконуються обробка запиту й видача довідково-інформаційної таблиці.
Аналогічною є послідовність роботи і при формуванні довідково-інформаційного звіту щодо видаткової частини місцевого бюджету. Подібні загальнодержавні й регіональні системи вже існують у багатьох країнах і широко використовуються для розробки й реалізації регіональної економічної політики.
Зважаючи на роль регіональних фінансів у забезпеченні стабільного, збалансованого розвитку регіонів і країни в цілому, моніторинг фінансового стану регіонів є одним із найдієвіших інструментів інформаційно-аналітичного забезпечення регіональної політики й управління, поліпшення їх результативності й ефективності. ; Він передбачає оцінку існуючого стану регіональних фінансів, сучасних особливостей і тенденцій їх розвитку, розробку прогнозів, які дають можливість визначити хід і результати подальшого розвитку за умови збереження існуючих тенденцій, проведення контролю ефективності державних заходів.
У сучасних умовах регулярний, системний, комплексний, об’єктивний моніторинг фінансового стану регіонів набуває особливого значення, що зумовлено високою залежністю більшості соціально-економічних явищ і процесів від фінансового стану регіонів, надзвичайною змінністю й нестабільністю фінансових явищ і процесів, наявністю численних і різноманітних неоднорідностей і диспропорцій в економіці, які потребують постійної уваги.
Таким чином, загальною фундаментальною науковою проблемою сьогодення є створення науково-обґрунтованих засад розробки моніторингу фінансового стану регіонів на базі новітніх інформаційних технологій розробки і прийняття управлінських рішень та визначення на їх основі базових соціальних і економічних пріоритетів, розгляду альтернативних сценаріїв сталого розвитку, необхідних для обґрунтування і втілення дійових стратегій і програм стійкого, збалансованого й випереджаючого розвитку.
Використання моніторингу фінансового стану регіонів сприятиме визначенню проблем функціонування й розвитку регіонів і допоможе розробці необхідних заходів як на державному, так і регіональному рівнях для їх усунення.
Відтак ефективне управління фінансовим станом регіонів є одним із головних завдань сучасного державного й регіонального управління. Відповідно до цього зростає потреба в науковому обґрунтуванні категорії фінансового стану та його ролі в діяльності регіону й держави, забезпеченні їх стабільного і збалансованого розвитку.
Плескач B.Л