Сутність та організація пенсійного страхування

Реформування системи пенсійного страхування в Україні вносить багато нового та цікавого в сферу законодавчо-правового забезпечення. Тобто, відбувається формування нової національної система пенсійного захисту, яка законодавчо закріплена в Конституції, що є Основним законом України. Ст. 46 Конституції України визначає права громадян на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у випадку втрати годувальника чи працездатності (повної, часткової, тимчасової); у разі настання безробіття (за незалежних обставин) чи в старості, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до Конституції України затверджено Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР (далі – Основи ЗУЗДСС), які визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні аспекти загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Згідно статті 1 Основ ЗУЗДСС загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначається, як сукупність прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту шляхом створення грошових фондів (які формуються за рахунок сплати до них страхових внесків працедавцями, громадянами, а також бюджетних та інших джерел у відповідності до законодавства) та реалізовується через матеріальне забезпечення громадян (у випадках втрати годувальника чи працездатності (повної, часткової або тимчасової), у разі старості чи безробіття з незалежних на те обставин, а також в інших випадках, передбачених законом.

В залежності від страхового випадку статтею 4 Основ ЗУЗДСС визначені такі види державного соціального страхування рис. 1.1.

Матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист є соціальне страхування, що ґрунтується сьогодні на принципах паритетності, солідарності поколінь та перерозподілі коштів від працездатних до непрацездатних. Така основа для соціального забезпечення є універсальним методом його фінансування.

Пенсійне страхування є невід’ємною складовою частиною системи соціального страхування. Тому, щоб зрозуміти теперішні зміни у системі соціального захисту, доцільним є розглянути історичний розвиток процесу зародження як пенсійного, так і соціального страхування. Оскільки передумовою формування пенсійного страхування було саме виникнення соціального страхування.

За часів древнього Риму у різних колегіях (поряд з товариськими й релігійними) існували форми страхування, які виконували функції взаємодопомоги та називалися похоронними касами. В період середньовіччя у германських народів ідея допомоги виражалася шляхом створення купецьких гільдій (пізніше цехів), які формувалися в різні періоди у різних країнах (Х-ХІ ст. – в Англії, ХІ-ХІІ ст. – в Німеччині, ХІІ ст. – в Данії). Ідею страхування, саме як колективну організацію, закріпили дані форми страхування.

Найбільший внесок у побудову системи соціального страхування та її розвиток мали Отто фон Бісмарк, канцлер Німеччини, який уперше в світі в 1883-1889 роках запровадив систему соціального страхування на законодавчому рівні, шляхом введення закону про страхування на випадок старості та інвалідності в 1889 році (пропонувався маловитратний механізм, який задовольняв окремі соціальні потреби та водночас передавав соціальне управління в руки платників внесків, тобто працедавців і робітників, з метою забезпечення власних пенсій), та лорд Великобританії Вільям Беверідж, яким було запропоновано у 1942 році нові підходи до політики соціального забезпечення і які знайшли відображення у законодавстві Великобританії.

На рубежі XIX – XX століть саме Англія, Німеччина, Франція та Швеція, а потім ще й Чехословаччина і Румунія, були в числі перших країн світу, які ввели солідарну систему пенсійного страхування. В 1920-х роках, за межами Європи, такі латиноамериканські країни, як Аргентина, Чилі і Уругвай першими запровадили аналогічні пенсійні системи. Враховуючи те, що більшість найманих працівників, які доживали до 65 років, через складні умови праці ставали фактично непрацездатними, то з початку проводилось страхування саме інвалідності, а не старості .

Розвиток пенсійного страхування в СРСР (тай відповідно в Україні) відбувся значно пізніше ніж у країнах Європи. Історію створення пенсійного забезпечення в СРСР узагальнено в Додатку А. Аналізуючи дані таблиці можна відзначити, що створення саме системи пенсійного страхування, яка б охоплювала всі верстви населення, відбулось наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ століття (для порівняння в Європі – на межі ХІХ-ХХ століття), а остаточне формування єдиної солідарної системи припадає на 1990 рік (в Америці та деяких країнах Європи починають формувати та запроваджувати накопичувальну та солідарно-накопичувальну пенсійну систему).

Отже, якщо у Світі початок ХХ століття характеризувався успішним створенням солідарної пенсійної системи, то для кінця ХХ – початку ХХІ століття основою є формування солідарно-накопичувальної пенсійної системи (Україна в даному випадку не є виключенням).

Три головних мети, незалежно від століття чи тисячоліття, стоїть перед системою пенсійного страхування:
1) забезпечити безбідне проживання при досягненні пенсійного віку;
2) гарантувати стабільні пенсійні виплати, при чому їх величина повинна пропорційно залежати від розміру отримуваного працівником доходу;
3) захистити пенсійні виплати від дії інфляційних процесів, які призводять до зниження реального рівня життя людей даної категорії.

Сьогодення системи пенсійного забезпечення характеризується тим, що жодна держава світу неспроможна самотужки, за рахунок лише бюджетних коштів, забезпечити громадян в старості. Здійснення пенсійних виплат за рахунок внесків до недержавних та зборів до державних пенсійних фондів є одним з ефективних на сьогоднішній день засобом забезпечення непрацездатних громадян пенсійного віку пристойними пенсіями. Адже, для них пенсія – це колишня заробітна плата, що є основним фінансовим джерелом або для достойного відпочинку або для існування.

Відповідно до вимог сьогодення у Світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення (рис. 1.2.).
Враховуючи сутність даних стратегій пенсійного забезпечення можна відмітити, що солідарна та накопичувальна стратегії є більш характерними для пострадянських держав або країн з недостатньо розвинутою економікою. Змішана стратегія застосовується економічно та соціально розвинутими країнами, де соціальна захищеність людей відіграє важливе значення для держави.

Відповідно до стратегій пенсійного забезпечення В. Воскобойніковим виділено моделі існуючого пенсійного страхування (Додаток Б) [29]. Аналізуючи дані таблиці та прийняті законодавчі акти неможливо не погодитись з В. Воскобойніковим, що в Україні реалізовується російсько-польська модель пенсійного страхування. Крім того проведення пенсійної реформи почалося значно раніше в Росії (2000р.) і Польщі (1999р.) ніж в Україні.

Країни Європи і СНД вже давно проводять реформування пенсійного страхування, отже, Україні є в кого повчитися та відібрати для себе позитивні сторони й відкинути негативні, при цьому також слід врахувати національні особливості. Адже усі моделі пенсійного страхування містять ознаки як подібності так і відмінності.

Так, наприклад, у США на пенсійному рахунку працівника знаходиться 500 тис. дол., за умови якщо він разом з роботодавцем приймав участь у недержавному пенсійному страхуванні протягом 40 років. Державна допомога тим хто не бере участі у недержавному пенсійному забезпечені дорівнює лише 300 - 400 дол. Недержавні пенсійні виплати в середньому становлять приблизно 2 тис. дол. У Нідерландах професійну пенсію у розмірі 70% заробітної плати отримує працівник зі стажем 40 років за умови його участі у недержавному пенсійному фонді.


У Німеччині перший рівень пенсійної системи містить інтеграцію 4-х окремих обов’язкових систем, які включають:
- пенсійне забезпечення обов’язкове для службовців, робітників та окремих категорій самозайнятого населення;
- страхування чиновників за віком;
- для фермерів та членів їх сімей - допомога при настанні старості;
- страхування за професійними групами (адвокати, науковці, лікарі, тощо).

До першого рівня сплачується 19,2% страхових внесків. Половину даного внеску сплачують працюючі за наймом особи. Отримати достойний рівень життя в старості дає змогу участь вже у першому рівні пенсійної системи. Адже, близько 70% «чистої» середньої заробітної плати становить рівень пенсійних виплат.

В Австралії максимального розміру пенсію одержує 70% населення. Проте у решти громадян пенсійні виплати знижуються пропорційно величині їхніх доходів. Для захищеності даних верств громадян в країні була запроваджена система професійного пенсійного страхування, яка охоплює близько 90% працівників. Крім того, у Австралії в залежності від існюючого поточного доходу у застрахованої особи та наявної власності у неї діє система обмежень рівня пенсійного забезпечення.
Отже, досвід зарубіжних країн свідчить, що забезпечити гідне життя людини на пенсії можливо. Для цього потрібні час, економічне зростання та політична стабільність у державі.

Як зазначає М.М. Папієв , до найголовніших рис, які визначають рівень ефективного функціонування систем пенсійного страхування, належать: організаційна структура фондів; методи фінансування пенсійних систем; значимість держави, приватних та професійних систем; взаємозалежність між страховими внесками та пенсіями. В основному із урахуванням різноманітності організації пенсійних систем, виділяють наступні їхні основні характеристики:

- використання систем повної або часткової капіталізація страхових внесків, а також застосування персоніфікованих рахунків або забезпечення фінансового механізму пенсійних систем на основі державного перерозподілу страхових внесків;
- врахування специфіки побудови пенсійних систем (державні, приватні та професійні);
- порядок визначення розмірів пенсійних виплат має ґрунтуватися з урахуванням встановлених єдиних внесків, а відповідно і єдиних розмірів виплати та на основі індивідуальних рахунків.

Як уже зазначалось вище, головна мета існуючої пенсійної системи – це захист пенсіонерів від зубожіння, при цьому має забезпечуватись взаємозв’язок між розміром отримуваного доходу за трудовий період та пенсійних виплат.
В процесі реформування української пенсійної системи має забезпечитись поступовий перехід від державного пенсійного забезпечення до недержавного пенсійного страхування. При цьому розмір пенсії має залежати безпосередньо від доходу, з якого сплачувалися страхові внески, а також страхового стажу, протягом якого сплачувалися внески.
З 01 січня 2004 року в Україні розпочато реформування системи пенсійного страхування. Сучасна українська пенсійна система має наступний вигляд (рис. 1.3):

Перший рівень - існуюча солідарна пенсійна система, основана на принципі солідарності поколінь. Пенсії встановлюються відповідно до законодавства та фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень – обов’язкова накопичувальна пенсійна система, в основі якої лежить принцип накопичення коштів. Кошти отримані від застрахованих осіб інвестуються з метою отримання на їх користь інвестиційного доходу. Накопичені кошти належатимуть застрахованим особам та виплачуватимуться згідно з відповідним законодавством.

Рис. 1.3. Види пенсійних виплат системи пенсійного забезпечення

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що ґрунтується на виплаті додаткової пенсії за рахунок добровільно сплачених внесків. В зарубіжних країнах недержавне пенсійне забезпечення містить значну питому вагу та бере свій відлік ще з початку ХХ століття.

Як зазначає В. Білоусов, в процесі формування нової системи пенсійного страхування в Україні особливу увагу варто приділити усім трьом рівням пенсійної системи: першому – в основі якого реформування солідарної системи; другому – що передбачає запровадженню обов’язкової накопичувальної системи; а також третьому – який забезпечує створення та розвиток добровільної накопичувальної системи. На його думку, сутність реформування солідарної системи забезпечується, з однієї сторони, у дотриманні базових принципів соціальної рівності, тобто однаковий захист від бідності усіх громадян в похилому віці, у відповідності до соціальних державних гарантій поступове підвищення суми пенсійних виплат, а з іншої, - у відміні соціальної нерівності, що виражається через пільги і привілеї. Саме за таких умов солідарна система вспромозі гарантувати на старість усім, хто працював мінімальний статок.

М.М. Папієв визначає, що по завершенні трудової діяльності гарантувати належний рівень життя усім пересічним громадян зможе нова пенсійна система, адже це головне її завдання. Лише при запровадженні накопичувальної складової пенсійного страхування можливо реалізувати дане завдання.

Г.О Партин та О.І. Тивончук вбачають, що формування недержавного пенсійного страхування як складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення є головною умовою ефективної реалізації пенсійної реформи. В його основі закладено добровільну участь громадян, роботодавців та їхніх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень за рахунок відрахувань та інвестиційного доходу, що дасть змогу одержати суму додаткових пенсійних виплат окрім загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Варто також враховувати і те, що формування системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні – це нелегкий процес, який відбувається досить повільно, як з економічного так і політичного погляду.

Фундаментом системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, в сучасних умовах економічного розвитку, є організація його механізму фінансування на страховій основі. Це в свою чергу потребує підпорядкування пенсійної системи страхування вимогам, принципам і традиціям страхової теорії та практики.

В даному випадку уже важливими є питання щодо формулювання змісту пенсійно-страхового понятійного апарату. Відсутність однозначності у суті тих чи інших термінів вносить додаткову складність у формулювання значимості явища, що розглядається.

Правильність вживаної термінології є важливим підґрунтям для будь-якого науково-практичного процесу дослідження. Розвиток сутності певної категорії можна простежити через зміну термінів. У літературі не існує чіткості у визначеннях таких понять, як пенсійне «забезпечення» чи «страхування», «внесок» чи «збір», що вносить додаткову складність у формування правової та економічної бази з пенсійної системи.

Ні у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058 (далі - Закон № 1058), а ні у Законі України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003 р. № 1057 (далі - Закон № 1057) не міститься визначення термінів «пенсійне страхування» та «пенсійне забезпечення». При цьому, у відповідності до законодавства передбачається перехід від державного пенсійного страхування до недержавного пенсійного забезпечення, а не навпаки. Хоча у засобах масової інформації стверджують, що ми переходимо від забезпечення до страхування.

Автори підручника «Пенсійна система України» визначають такі відмінні риси пенсійного забезпечення та страхування (табл. 1.1)
Таблиця 1.1
Різниця між пенсійним забезпеченням та пенсійним страхуванням

Відносно виділених елементів пенсійного страхування та забезпечення, хотілося б відмітити наступне. Відповідно до п.1 ст. 2 Закону № 1058 в Україні спочатку створюється загальнообов’язкове пенсійне страхування (перший і другий рівні), а потім формується система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень). Тобто: спочатку маємо страхування, а потім забезпечення.

І виходить, що саме пенсійне забезпечення, третій рівень, базується на засадах добровільної участі. В даному випадку, визначені авторами підручника «Пенсійна система України» (табл. 1.1) (з урахуванням норм законодавства) елементи пенсійного страхування відповідають системі недержавного пенсійного забезпечення (а не страхування), та відповідно елементи пенсійного забезпечення відповідають системі загальнообов’язкового пенсійного страхування. Крім того, в Конституції України (ст.46) та Основах ЗУЗДСС (ст.3) визначено, що громадяни України мають право саме на страхування, а не забезпечення.

Отже, враховуючи вище зазначене, в Україні відповідно до законодавства існує пенсійне страхування (і достатньо давно), яке в свою чергу має види загальнообов’язкового державного та недержавного страхування.
Авторами підручника «Пенсійна система України» подається наступне визначення пенсійному страхуванню та пенсійному забезпеченню:

Пенсійне страхування - це гарантоване грошове забезпечення застрахованих осіб у разі настання страхових випадків (досягнення особою пенсійного віку, втрати годувальника та у зв’язку з інвалідністю), визначених у договорі страхування або чинним законодавством за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати фізичними та юридичними особами страхових платежів.

Пенсійне забезпечення - це державне мінімальне забезпечення трудовими (за віком, у зв’язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальними пенсіями усіх непрацездатних громадян (за виключенням короткотермінової втрати працездатності у випадку хвороби чи тимчасової непрацездатності, пов’язаної з безробіттям) за рахунок коштів соціальних фондів та державних асигнувань.

Схематично даних два визначення можна представити наступним чином (рис. 1.4):

Тобто, і в першому визначенні (пенсійне страхування), і в другому (пенсійне забезпечення), щодо змісту понять, зустрічається термін «забезпечення», лише у різних його формах.

Якщо в особі страхувальника виступає держава у формі загальнообов’язкових страхових фондів, то згідно з випадками передбаченими законодавством, застраховані особи отримують гарантоване грошове, однак мінімальне державне забезпечення. Отже, можна сказати, що пенсійне страхування – це також державне мінімальне, однак гарантоване грошове забезпечення. До того ж, якщо розглядати пенсійне забезпечення, то держава гарантує, у відповідності з різними законодавчими актами, саме грошове (а не будь-яке інше) гарантоване забезпечення. Тобто, в даному випадку, також спостерігається гарантоване грошове забезпечення, однак у вигляді державного мінімального.

Тому, у визначенні вищезазначених термінів пенсійне «забезпечення» та «страхування», важливим є вибір суб’єктів (сторін), які беруть участь у пенсійному процесі. Тут не враховано сутність даних понять, як термінів.
У словнику забезпечення визначається, як зобов’язання з невизначеними на звітну дату балансу сумою та терміном погашення. В свою чергу, зобов’язання – це правовідносини згідно з якими до яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити (або утриматися) на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, при цьому кредитор має право вимагати виконання зобов’язання від боржника.

Враховуючи вище наведену сутність терміну забезпечення, на сьогоднішній день, у пенсійно-правових відносинах саме держава виступає боржником, а людина котра працює і сплачує страхові збори – кредитором. Та ще й кредитором, який кредитує не своє майбутнє, а сьогодення існуючих пенсіонерів, виходячи з принципу солідарності поколінь.
На відміну від забезпечення страхування є не лише засобом залучення грошових ресурсів, а й способом відшкодування завданих збитків (табл. 1.2).

Таблиця 1.2
Визначення терміну «страхування» в літературі

Слід відмітити, що при страхуванні існує чітко визначене коло сторін страхових відносин: застрахованих (працівників), страхувальників (юридичні та фізичні особи, що використовують найману працю) та страховиків (страхові організації). Тобто основною причиною виникнення страхових взаємовідносин виступає саме страховий ризик.

Згідно Закону № 85-96-ВР, страховий ризик – це певна подія, яка містить ознаки ймовірності та випадковості настання і на випадок настання якої здійснюється страхування.

У словнику ризик визначається, як усвідомлена можливість небезпеки виникнення (у зв’язку з несприятливими обставинами, випадковими змінами умов економічної діяльності) непередбачених втрат майна, очікуваного прибутку, коштів. Вимірюється ймовірністю виникнення відповідного рівня втрат та частотою.

Так, ризик здебільшого трактується як подія, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

З цього приводу цікавим є висловлювання М.С. Клапківого відносно пенсійного забезпечення. Так, на його думку, до неоднозначності в пенсійному страхуванні призводить розуміння ризику у якості випадкової події - у пенсійному забезпеченні його існування нібито заперечується (за винятком пенсійного забезпечення у випадку непередбаченої втрати працездатності та настання інвалідства). Для кожної особи, яка має право на пенсію настання пенсійного віку, як основи для призначення пенсії є наперед відомою подією. Відповідно, не можна розглядати як ризик (тобто надзвичайний випадок) момент виходу на пенсію за віком. Проте, є всі підстави вважати, що пенсійне забезпечення пенсіонерів за віком також ґрунтується на ризику, із точки зору страхової теорії ризику, адже це ризик дожиття, який є альтернативним для ризику смерті, що широко відомий. Ризик дожиття при пенсійному страхуванні визначається як ймовірність перевищення середньорозрахункового періоду перебування пенсіонера на пенсійному забезпеченні, що потребує додаткового фінансування, поверх очікуваного. Період відповідного перебування на пенсійному утриманні для кожної особи ніколи не є попередньо відомим, саме тому він і містить усі ознаки ризику.

На відміну від інших випадків страхування для пенсійного невідомим в основному залишається настання часу припинення сплати застрахованим особам пенсій (у зв’язку з їх смертю). Важливим моментом при даному виді страхування є рівняння ризиків за рахунок страхових коштів, що сплачуються живим пенсіонерам у вигляді пенсійних виплат та які були залишені пенсіонерами, які померли передвчасне. В інакшому випадку, ефективна система пенсійного страхування взагалі неможлива, оскільки з часом вона міститиме форму пенсійного забезпечення на рівні державної соціальної опіки.

Вважаємо, що при сплаті коштів до пенсійних фондів (державних чи недержавних) відбувається процес страхування, і в даному випадку слід вживати термін «пенсійне страхування». А термін «пенсійне забезпечення» носить в собі ознаки безпосередньо виплати пенсій, допомоги та інших виплат.


Схематично взаємозв’язок між пенсійним страхуванням та забезпеченням можна представити наступним чином (рис. 1.5):

Рис. 1.5. Схема взаємозв’язку пенсійного страхування та забезпечення

Отже, можна сказати, що пенсійне забезпечення є елементом пенсійного страхування, оскільки людина саме в момент працездатності підлягає пенсійному страхуванню, а уже при досягненні пенсійного віку (визначеного законодавством) людина отримує забезпечення. Адже, відповідно з страховими договорами, страховик зобов’язується виплачувати страхове забезпечення, яке набуває значення пенсії.

Важливим моментом є також визначення фінансової основи пенсійних фондів. Тобто, що сплачують страхувальники до пенсійних фондів – збори чи внески (табл. 1.3).

Таблиця 1.3
Визначення термінів в літературі

Так, за сутністю своєї природи, збори можуть виступати повноцінним джерелом усіх загальнообов’язкових фондів. В основі нарахування та сплати зборів закладена ознака обов’язковості визначена певними нормативно-правовими актами. В основі сплати внесків є їх добровільність.

Вважаємо, що:
- збір – це сума коштів, що підлягає обов’язково сплаті (нарахуванню), у сумі та в строки, визначенні відповідними нормативно-законодавчими актами. Несвоєчасність сплати (нарахування) призводить до нарахування штрафних санкцій;
- внесок – це сума коштів добровільно сплачених, згідно встановленої домовленості між сторонами.
В даному випадку збір та внесок по відношенню до пенсійного страхування можна визначити наступним чином:
- страховий збір - це сума коштів, що підлягає обов’язковій сплаті (нарахуванню) страхувальником до фонду, у визначеній сумі та в строки, відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне страхування;
- страховий внесок – це сума коштів добровільно сплачених, відповідно до законодавства про страхування та договору страхування.

Отже, при загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні сплачується збір, оскільки його розмір та терміни сплати чітко визначені законодавством. А за несвоєчасність сплати накладаються штрафні санкції. При недержавному пенсійному страхуванні відбувається добровільна сплата страхових внесків.

Підсумовуючи усе вище зазначене, хочеться відмітити, що у процесі реформування пенсійної системи ми маємо прийти до недержавного пенсійного страхування (де збільшується роль людини у накопиченні власних пенсійних коштів), а не забезпечення. Оскільки система пенсійного страхування реалізовується через можливість забезпечення громадян достойними пенсійними виплатами.